Вечірня телепередача–шоу «Свобода на Інтері» у п’ятницю 21 листопада 2008 року стала першим вагомим інформаційним проривом місцевого самоврядування на центральному ТБ країни. Попри слабо приховані спроби телеведучого – Харківського міського голови Михайла Добкіна спрямувати телешоу у русло масованої критики Уряду, передача чи не вперше концентровано висвітила цілий пласт проблем громад і місцевої влади. Несподівано з усією очевидністю стало зрозумілим: нинішня сильноцентралізована державна влада впродовж усіх років незалежності України ретельно «оберігала» всеукраїнський інформаційний простір від системної і правдивої інформації про реальний стан речей у місцевому самоврядуванні. У тому числі і щодо його взаємин з Парламентом, Урядом та Президентом України. Це робилось і на приватних телеканалах, контрольованих олігархами, яким ідеї децентралізації і системних реформ теж ніколи не були до вподоби.
Років 7–8 тому в муніципальній громадськості України за ініціативи тодішнього Президента Асоціації міст України та громад Київського екс-міського голови Олександра Омельченка точилися дискусії щодо участі органів місцевого самоврядування у діяльності «розкручуваної» на той час Всеукраїнської партії «Єдність». Муніципальної партії з широкою підтримкою її в містах України так і не вийшло. І не могло вийти з міркувань хоча б соціології. Натомість як альтернатива муніципальній партії пропонувалось заснування потужного корпоративного телеканалу або всеукраїнської масової газети під егідою АМУ. Нині бачимо, що ця ідея стала ще більш актуальною з огляду на підготовку глибоких реформ в системі територіальної публічної влади та необхідності і важливості донесення суті і змісту реформ до територіальних громад.
Теледебют десанту представників місцевого самоврядування міст – обласних центрів у Києві, якщо не зважати на певний сумбур і обмежений час навіть для коротких виступів міських голів, що представляли 12 міст, виявився успішним. І в цьому не заслуга телеведучого, котрий аж занадто обмежував у виступах одних і не заважав повністю виговоритись іншим учасникам, непомітно проштовхуючи ідею пошуку винуватого в Уряді України. Це заслуга тих міських голів, які зуміли не тільки донести до всеукраїнської аудиторії правдиві факти, але й узагальнити їх у вигляді пропозицій: що робити для порятунку місцевого самоврядування, а з ним – і держави.
Нагадаємо, що в телепередачі взяли участь міські голови з Вінниці – Володимир Гройсман, із Запоріжжя – Євген Карташов, з Івано-Франківська – Віктор Анушкевичус, зі Львова – Андрій Садовий, з Луганська – Сергій Кравченко, з Луцька – Богдан Шиба, з Полтави – Андрій Матковський, з Херсона – Володимир Сальдо, з Черкас – Сергій Одарич, з Києва – Леонід Черновецький, з Харкова – Михайло Добкін (він же – телеведучий), а також – секретар Донецької міської ради Микола Левченко, та заступник Рівненського міського голови. Асоціацію міст України та громад представляв її незмінний уже 14 років виконавчий директор і віце-президент АМУ Мирослав Пітцик. Представником уряду та телепередачі був Міністр регінального розвитку та будівництва України Василь Куйбіда (екс-мер м.Львова). На жаль, запрошений до телестудії Міністр житлово-комунального господарства України Олексій Кучеренко не з’явився, хоча левова частка обговорюваних тем стосувалась роботи саме цього міністерства. Тому відбиватись від багатьох обвинувачень і незручних запитань щодо діяльності і рішень нинішнього Кабінету Міністрів України довелось народному депутату України (фракція БЮТ) Володимиру Бондаренку та Міністру Василю Куйбіді.
Всі інші присутні на багатогодинній телепередачі представники «опозиційного» уряду, народні депутати (окрім екс-мера Бердянська, народного депутата Валерія Баранова), політики і громадські діячі виглядали аж надто «черговими» і нецікавими статистами у порівнянні з потужною інтелектуальною командою лідерів міських громад. Адже кожен з міських голів отримав на виборах мандат своєї багатотисячної територіальної громади. Ось де зосереджена справжня політична й управлінська еліта України, яка користується високим довір’ям громадян! Ця думка теж прозвучала на телешоу в сенсі порівняння з тим безладом, який спостерігається у стінах Парламенту. Що ж дала багатогодинна телепередача і про що дізнались телеглядачі України з вуст авторитетних муніципальних лідерів і урядовців? Спробуємо коротко узагальнити результати цього інформаційного прориву місцевого самоврядування.
Система влади потребує негайних змін
Існуюча система організації територіальної державної влади і місцевого самоврядування в Україні влади і місцевого самоврядування в Україні неефективна і є викликом національній безпеці держави. Місцеве самоврядування за останні роки стало небезпечно заполітизованим, що руйнує його ізсередини. Базовий Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не відповідає Європейській Хартії місцевого самоврядування, яку Україна ратифікувала ще у 1996 році. Держава дійшла вже до того, що не фінансує в достатньому обсязі навіть делеговані нею місцевому самоврядуванню повноваження у сферах освіти, охорони здоров’я і соціального захисту. Необхідно змінити усю систему організації місцевої і регіональної влади в Україні.
Підступна війна з місцевим самоврядуванням
Відносини державної влади і місцевого самоврядування набули небезпечного характеру конфліктів, утисків і дискримінації. Центральна влада фактично оголосила війну місцевому самоврядуванню, підступно «обґрунтовуючи» свої дії вдосконаленням законодавства, турботою про громади, необхідністю державного контролю і навіть – інноваційністю реформ! Атаки на місцеве самоврядування ведуться через законодавчі і нормативні акти у сферах тендерних закупівель, формування бюджетів розвитку, фіскальне законодавство, через знищення повноважень у сферах архітектурно-будівельного контролю і прийомки завершеного будівництва, землекористування і продажу землі, через монополію тарифної політики у сфері комунальних послуг. Перелік утисків насправді ще довший.
Прийняття найнеобхідніших законів саботується впродовж багатьох років Законодавчі ініціативи місцевого самоврядування та підготовлені до розгляду проекти необхідних законів багато років не розглядаються у Верховній Раді України, або ж вихолощується повністю їх зміст. Мова йде про десятки законів і змін до законів у сферах ЖКГ, місцевих податків, вдосконалення Бюджетного Кодексу, податкового законодавства, муніципальної міліції, охорони здоров'я, адміністративно-територіального устрою і багатьох інших.
Корені фінансової неспроможності
Податкова і бюджетна політика держави є несправедливою і неефективною щодо регіонального і місцевого розвитку та не відповідає інтересам територіальних громад. Гроші спочатку акумулюють в Центрі, а вже потім у мізерній кількості розподіляються містам, селищам і селам, замість того, щоб фінанси відразу залишалися в місцевих бюджетах. Справедливою є пропозиція залишати в місцевих бюджетах не менше 50% коштів зведеного бюджету (за цю пропозицію проголосувала абсолютна більшість присутніх учасників телешоу, що представляли різні регіони). Це надало б місцевому самоврядуванню реальну (а не конституційну) незалежність від держави і допомогло б самостійно вирішити багато місцевих проблем. Саме у вирішенні проблеми фінансово самостійності місцевих рад полягає реалізація принципу дієздатності і спроможності місцевого самоврядування надавати якісні публічні послуги, в т.ч. у комунальній сфері.
Комунальна катастрофа швидко назріває
Сфера житлово-комунального господарства України та фінансова основа відносин у ній все ще залишаються поза межами дії економічних законів та ринкових відносин. В той же час зношеність інженерних технічних мереж у містах та комунального обладнання і техніки досягли критичного рівня аварійності. Якщо Уряд зупинить чи суттєво знизить обсяги державних субвенцій на розвиток ЖКГ, як це планується на 2009 рік, то колапс життєдіяльності багатьох міст неминучий. З іншого боку, система державних субвенцій на виконання місцевих проектів розвитку ЖКГ вкрай неефективна, надто централізована і забюрократизована, а держава часто не виконує свої ж фінансові зобов’язання по субвенціям.
Газові атаки тривають
Держава не виконала в повному обсязі свої зобов’язання щодо покриття різниці у тарифах внаслідок збільшення цін на енергоносії, які загалом впродовж 2008 року зросли на 30%. Відповідно для отримання лімітів на газ міста змушені покривати ці різниці з місцевих бюджетів (де це можливо). Внаслідок цього, а також – через борги населення за спожите тепло міських голів зробили цапами – відбувайлами перед місцевими громадами за затримки опалювального сезону. Зокрема, в місті Ужгороді ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз» взагалі дійшло у листопаді 2008 року до незаконних дій заборони подачі газу на міське комунальне підприємство «Уж-тепло», яке обігріває цілий ряд бюджетних установ міста. При тому, що міський бюджет не боргує ані копійки за оплату енергоносіїв, а боржниками є лише частина жителів, що користуються послугами централізованого теплопостачання. Явно виконуючи політичне замовлення «доброзичливців» Ужгородської міської ради і міського голови у високих київських кабінетах, ДК «Газ України» зробило заручником ситуації усю міську громаду. Адже в Україні не існує міста чи регіону, де населення не має боргів за теплопостачання. Зокрема, заборгованість тільки у Донецькій області у 2008 році сягнула більше 1,4 млрд. грн., тоді як ужгородці загалом боргують лише близько 8 млн. грн.
Держава збільшує тарифи, а міські ради робить крайніми?
На запитання телепередачі «Чи можна уникнути підвищення комунальних тарифів?» 78 відсотків її учасників-глядачів відповіли ствердно, а 22 відсотка – заперечно. Серед головних способів стабілізації рівня тарифів відмічали запровадження енергоефективних технологій і тотального енергозбереження, зменшення різного роду втрат енергії і ресурсів, використання альтернативної енергетики. Але перш ніж все це запровадити потрібні колосальні вкладення й інвестиції. Чи матиме на це держава достатньо коштів з огляду на глобальну фінансову і економічну кризу – залишається під великим питанням. І що тоді? Новий тягар на плечі місцевого самоврядування? Багато міських рад уже нині не очікують державних субвенцій на заходи з енергозбереження та здійснюють їх за власні кошти. Відмічалось, що в тарифі близько 70 відсотків складає вартість енергоносіїв, за поставками яких часто стоять приватні фірми, а самі тарифи встановлює держава...Так чиї інтереси вона захищає, піднімаючи тарифи? Наводились дані досліджень у різних країнах стосовно верхньої «соціальної» межі платоспроможності населення за комунальні тарифи. Виявляється, що ця верхня межа становить близько 15 відсотків від доходу сім’ї. При перевищенні тарифом верхньої межі платоспроможність падає до нуля, тобто ніхто платити не в спромозі. У нас рівень оплати за комунальні послуги часто уже перевищує розмір пенсії! Ми що, в черговий раз – країна не тільки сумнівних «рекордів» а й здорового глузду?! В той же час державна політика субсидій для неплатоспроможних громадян є неефективною через забюрократизованість, інерційність, чиновництво і непрозорість.
Куди дівається дешевий український газ?
Україна видобуває щорічно близько 20 млрд. м3 природного газу, що якраз близько до об’ємів споживання у побуті і комунальної сфері. Собівартість українського газу не перевищує 60 доларів США за 1000 м3, тоді як комунальним підприємствам і населенню уже приходиться платити за газ у 3–4 рази вищу ціну, а за прогнозами – ми невдовзі платитимемо європейські ціни: більше 300 доларів за 1000 м3.! З урахуванням того, що свердловини з видобутку українського газу належать нашим доморощеним капіталістам, є підозри, що український газ іде на експорт. Набиваючи кишені олігархів, замість того, щоб укріплювати внутрішні низькі ціни для народу України. Так кому в цій державі належать надра та їх багатства?
Українські банки спроможні лише наживатись на місцевому самоврядуванні
У цілому світі місцеві органи влади з їх бюджетами є надійними партнерами банківсько-фінансової сфери. Безпроцентні кредити, лізинг, крупні інвестиційні комунальні проекти, іпотеки – звичні і взаємовигідні за кордоном справи. Нехай спробує рада якогось міста взяти у банку безпроцентну позику для оплати, до прикладу, різниці у тарифах на комунальні послуги через подорожчання вартості газу. У той же час НАК «Нафтогаз» постійно погрожує відключенням міських комунальних підприємств теплопостачання від газу. Допоки так буде? Нині ситуація ще більше погіршується, бо можна все списати на дію глобальної фінансової кризи.
Мешканці незадоволені якістю комунальних послуг. Але й не готові до радикальних змін
На запитання «Чи задоволені ви якістю комунальних послуг?» репрезентативні учасники телепередачі відповіли з результатом: «Ні» – 79 відсотків, «Так» – 21 відсоток. Дивно, що ще кожен п’ятий вважає якість комунальних послуг в Україні задовільною при катастрофічній ситуації в ЖКГ.
Більшість міських голів – учасників телепередачі вважають, що при нинішньому відношенні держави до проблеми ЖКГ і місцевого самоврядування загалом та мізерності державних субвенцій прийнятного співвідношення ціна / якість послуг забезпечити просто неможливо. Одним із радикальних і дієвих механізмів реформи ЖКГ в Україні може стати запровадження форм державно-приватного партнерства через концесії і оренду комунальних підприємств та інженерних технічних мереж. Із залученням значних інвестиційних коштів приватного капіталу (бажано українського походження). Адже «ціна» Програми реформи ЖКГ в Україні за словами екс-міністра Олександра Попова складає близько 32 млрд. грн.!
Підвищення якості комунальних послуг за рахунок реконструкції і модернізації ЖКГ міст коштом приватного капіталу призведе до певного нового зростання тарифів. Саме тоді необхідна буде прозора і ефективна державна програма підтримки соціально незахищених громадян через механізм субсидій. І все ж нині серед мешканців міст ще переважає невпевненість і острах щодо залучення приватного капіталу і ринкових відносин у сферу ЖКГ. Якщо на запитання телеведучого «Чи мають комунальні послуги надаватись приватними підприємствами?» ствердно відповіли абсолютна більшість учасників телепередачі – міських голів і політиків, то серед репрезентативних учасників – представників громад регіонів України ствердно відповіли всього 35 відсотків, а 65 відсотків – відповіли, відповідно, «Ні».
В якості коментаря автор статті зауважує, що подібні соціальні настрої є прямим наслідком і відображенням грубих помилок в державній політиці щодо ЖКГ упродовж усього періоду незалежності України. І почалась ця «політика» з безкоштовної приватизації квартир, коли мешканці ставали власниками фактично повітря і внутрішніх перестінок у своїх помешканнях. Самі ж будинки – складні в інженерному плані і щодо утримання споруди, у переважній більшості не мають і донині ефективного власника! Тому з такими труднощами і потугами йде і процес формування об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) – єдиної форми набуття колективного власника будинку, яка ефективно працює в цілому світі (тільки не в Україні). Адже володіння власністю завжди передбачає не тільки право нею користуватись і розпоряджатись, але й обов’язок відповідальності перед суспільством за належний стан, утримання і цільове функціонування своєї ж власності на території громади.
Ще одним наслідком згубної політики держави у сфері ЖКГ є відсутність ефективних механізмів правової відповідальності – мешканців квартир за неплатежі чи заборгованості по комунальним платежам, а підприємств і організацій – надавачів комунальних послуг – за їх рівень і якість. Одні роблять вигляд, що їх послуги якісні, а інші – що вони платять. В результаті за холод у квартирі чи погодинне водопостачання вдається «вибити» з мешканців певну суму грошей лишень через кілька місяців чи років. Кому потрібні такі послуги і така "економіка"?
Якщо раніше подібна ситуація влаштовувала багатьох, то зростання цін на енергоносії (і тарифів) та постійне погіршення технічного стану і зносу будинків та інженерних мереж загострили проблему ЖКГ до рівня національної катастрофи.
І тут уже подібно приймати непопулярні політичні рішення, щоб вивести проблему із глухого кута. Зокрема, мова йде про новий Житловий Кодекс з механізмами правової відповідальності, як за комунальні неплатежі, так і за рівень та якість комунальних послуг. Аж до судового виселення злісних неплатників за комунальні послуги.
Яка з гілок центральної влади в Україні напередодні президентських і парламентських виборів піде на прийняття непопулярних політичних рішень, що матимуть відношення до більшості виборців? Запитання риторичне. З іншого боку, чи потрібна нам така система організації державної влади в Україні, яка самозбереження своїх олігархічних політичних груп при владі ставить вище за інтереси виборців, отже – вище за національні інтереси? Адже в цілому світі житлово-комунальна сфера не тільки забезпечена чіткими законами і нормативними актами, але й є гарантовано прибутковим бізнесом.
Нинішній Уряд України – перший, що веде рівноправний діалог з місцевим самоврядуванням та підготував базові для реформ проекти законів
Ведучий телепередачі Харківський мер Михайло Добкін, як ставленик Партії регіонів, блискуче виконав завдання зосередитися у критиці на нинішньому Уряді Юлії Тимошенко. Фахівці соціальної психології чудово знають, що нещадна і неконструктивна критика здатна викликати у масової авдиторії почуття невдоволення і, навіть, метаморфози гніву. Тому фактично і простояли без виступів свій раунд на телепередачі запрошені до трибун Запорізький мер Євген Карташов та очільник Мінрегіонбуду Василь Куйбіда. Тому й обмежувались в часі виступи інших міських голів, а Київському меру Леоніду Чернівецькому дозволялось просторікувати і виговорюватись без особливих обмежень у часі.
Тим не менше, правду щодо взаємин місцевого самоврядування і нинішнього Уряду України неможливо було приховати. Вона, виступ до виступу, фраза до фрази, пробивала собі дорогу. І це дуже непроста правда багаторічних нашарувань, взаємної недовіри, інколи – відвертого ігнорування інтересів громад і лобіювання запитів і корупційних схем олігархів на зразок афери з Тендерною Палатою України. Це і правда тупого консерватизму і непрозорості сфери міжбюджетних відносин. І формування бюджету країни без участі місцевого самоврядування.
Це і поява односторонньо підготовлених нормативних актів. які є свідченням вторгнення держави у повноваження місцевого самоврядування. Інколи складувалось враження, що Прем’єра просто підставляють у багатьох питаннях взаємин з місцевим самоврядуванням. Тим більше, що Уряд формувався не тільки з представників, пропонованих політичною силою Прем’єра.
А що ж іще є правдою? Уже минулого року Уряд Ю.Тимошенко розпочав активний і рівноправний діалог з місцевим самоврядуванням по всьому спектру найбільш гострих проблем взаємин "держава-місцеве самоврядування". Вперше в історії незалежної України місцеве самоврядування принаймні намагались почути на найвищому державному рівні. Мова тоді йшла про вирішення "тендерної проблеми", формування Бюджету – 2008, нові принципи міжбюджетних відносин та відповідні системні реформи. По кожній із проблем була утворена робоча група, до якої увійшли представники Уряду, АМУ і міські голови. І по кожному напрямку зроблені напрацювання і позитивні зміни. Окремо була скликана і спільна розширена робоча нарада з Секцією малих міст АМУ за участю багатьох мерів малих міст України. І на кожному з цих заходів Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко головувала особисто і формувала відповідні доручення та рішення Уряду.
Чи не стало це ще одним вагомим фактором невдоволення і ревнощів з боку президентського центру влади? Скоріш за все, це послужило ще однією мотивацією додаткових окриків і червоних прапорців, якими президентська команда постійно намагалась оточити роботу Уряду України з самого початку його діяльності.
Нинішній Уряд вперше поставив питання: не просто вирішити певні наболілі проблеми окремих міст, а на основі глибокого аналізу сутності суспільних і економічних процесів розвитку нинішньої України, запитів інтересів громад, представлених місцевим самоврядуванням, виробити базові принципи і концепції реформаторських змін, які б відповідали національним інтересам народу України. Подолали б головну першопричину усіх негараздів у нашій державі – глибоку кризу системи управління і публічної влади на усіх її рівнях.
Чи можна подібне масштабне й історично важливе та доленосне (без жодного пафосу) завдання для молодої незалежної країни вирішити без участі самого місцевого самоврядування? Звичайно, ні. І Уряд вперше у розробці цілого пакету реформаторських концепцій і законів використав багаторічні експертні напрацювання Асоціації міст України та громад, Асоціації Агенцій регіонального розвитку України, багатьох інших неурядових організацій, практику і досвід самих органів місцевого самоврядування.
Саме про це намагався розповісти на телепередачі Міністр регіонального розвитку і будівництва України Василь Куйбіда, коли говорив про найголовніші три проблеми в державі – "погане управління, дуже погане управління, неприпустимо погане управління". І все ж йому вдалося встигнути сказати про те, що вже практично повністю готовий пакет з чотирьох базових концепцій і проектів законів, які стануть фундаментом для справжньої і реальної децентралізації влади і системних реформ в Україні. Мова йде про регіональний розвиток, реформи адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування вкупі з підготовкою і навчанням сучасних управлінців для реформ – тих, кому належить впроваджувати інновації у життя. Але знову і знову виникає запитання: а чи є кому приймати не те, що реформаторські, а будь-які закони в цій країні?
Що залишилось за кадром?
Одна телепередача, як яскравий, але короткочасний спалах не могла висвітлити усього комплексу проблемних питань місцевого самоврядування України. Значення цієї незалежної конституційної гілки публічної влади важко переоцінити. Адже саме вона супроводжує людину в її суспільному житті від народження й до смерті. Надає найнеобхідніші у житті громадські послуги: від освіти і охорони здоров’я та соціальної опіки – до обслуговування комунальних потреб і реєстраційних дій. Саме вони, ці публічні послуги, їх рівень та якість, значно більш необхідні та ближчі людям, аніж часто абстрактні, незрозумілі і невиправдані потреби державного управління як у Центрі, так і в регіонах. Саме обличчя місцевого самоврядування для переважної більшості народу асоціюється з обличчям держави Україна. То чому ж державна влада воює із місцевим самоврядуванням свого народу?! Швидше за все, справа у нинішніх носіях найвищої державної влади, і перш за все – влади Президента, як гаранта Конституції України, та влади Парламенту, як найвищого законодавчого органу. Колись, ще на початку свого правління у 2005 році саме нинішнім Президентом України Віктором Ющенко було проголошено курс на всебічну підтримку розбудови місцевого самоврядування словами: „Україна стане країною самоврядних громад”. Нині ця обіцянка не тільки не виконана, але й поступово створені передумови для руйнацій уже досягнутого рівня розвитку місцевого самоврядування.
Першим потужним ударом по місцевому самоврядуванню стало запровадження виборчого законодавства до міських, районних і обласних рад на пропорційній основі. Вибори на пропорційній основі не тільки суттєво погіршили якісний склад рад, а й привели до масових конфліктів у місцевих радах на грунті політичних розбіжностей і боротьби за контроль над місцевими бюджетами і земельними та майновими ресурсами громад. Нерідко об’єктами конфліктів ставали всенародно обрані міські, селищні та сільські голови.
Різко загострились взаємини між заполітизованими радами різних рівнів та районними і обласними державними адміністраціями. Для „неслухняних” рад з метою приструнення і кари відверто використовується незавершеність Бюджетного Кодексу України, який так і не поширений на міста районного значення, селища і села.
Прийняті законодавчі акти по розмежуванню земель державної і комунальної власності не мають для виконання радами сіл, селищ і міст ні дієвих механізмів, ні фінансових ресурсів для виконання необхідних проектно-вишукувальних робіт. В результаті голови РДА й надалі одноосібно і безкарно, одним розчерком пера здійснюють сумнівні оборудки із споконвічними земельними ресурсами на так званих територіях „за межами населених пунктів”. За це рано чи пізно доведеться відповідати.
Про наболілі проблеми малих міст, селищ і сіл та відповідних місцевих рад взагалі можна говорити і писати нескінченно. Та й перелік утисків, дискримінацій і невирішених питань місцевого самоврядування сам по собі нічого не дає для сприйняття суспільством. Пам’ятаю, як під час Загальних Зборів Асоціації міст України та громад у грудні 2007 року у Пуща Озерній під Києвом випадково почув уривок телефонної розмови журналіста провладної всеукраїнської газети з редакцією. Ймовірно, на запитання редакції, що там відбувається на Зборах АМУ, послідувала відповідь: „Нічого особливого. Знову мери міст зібрались і плачуть, що їм держава не дає достатньо грошей”.
Подібні настрої і міркування щодо місцевого самоврядування справді багато років підтримувались і культивувались на центральних телеканалах і в ЗМІ, контрольованих державною владою чи олігархами. Тільки від нас, представників місцевого самоврядування, залежить, чи ця згубна для країни тенденція наростатиме.
Між тим, телепередача "Свобода на Інтері" стала не тільки першим масованим інформаційним проривом місцевого самоврядування на ТБ в Україні. Вона вкотре підтвердила, що нині політична стабільність держави тримається виключно на місцевому самоврядуванні. І ця стабільність – у надійних руках самих громад України. А за формуванням спроможних і дієздатних громад послідують і наступні кроки розвитку держави Україна в нинішньому глобалізованому світі. Найімовірніше, це відбуватиметься уже при новому Президенті України і новому Парламенті, для яких місцеве самоврядування не буде об’єктом пустих обіцянок і дискримінацій.
"Муніципальне Закарпаття", №31, 25 листопада 2008 року
24 листопада з нагоди Дня свободи на площі перед облдержадміністрацією відбулося студентське віче "Свободу не спинити!". Віче, організаторами якого виступили обласна державна адміністрація, обласна рада, молодіжна адміністрація, "Молодіжний союз "Наша Україна", було також приурочено до 4-ї річниці Помаранчевої революції в Україні. 
